Євреї в Єлисаветграді. Продовження.

Кінець XVIII – початок XIX століть. Історико – краєзнавчий, етнографічний та статистичний нарис.

Таблиця відображує кількість учителів та учнів в державному єврейському училищі першого ступеня, першорядній єврейській Талмуд-торі та 20 міських першорядних хедерах, які існували в місті на 1861 рік при переході Єлисаветграда з військового до цивільного відомства.
Таблиця 1.
Навчальний заклад Учителів Учнів
Державне єврейське училище 3 58
Талмуд-тора 3 105
Першорядні хедери 21 281
При цьому, хоча в хедерах, єврейському училищі та Талмуд-торі єврейська мова вивчалася, та в публічних актах та офіційних паперах поліцейським, судовим та приватним особам вона заборонялась. Навіть торгові книги євреям заборонялось вести єврейською мовою, хоча таке право було надане караїмам.
У серпні 1879 року Виконавчий комітет “Народної волі” виніс, а 1 березня 1881 року виконав вирок Олександру II. Імператора в Петербурзі було вбито бомбою, кинутою народовольцем Гриневицьким. Практично відразу після цього по південних губерніях країни прокотилась хвиля єврейських погромів. Бо хто ж міг бути винен, по думці обивателя, в загибелі “коханого” монарха — “визволителя”, як не євреї-революціонери? Херсонська губернія, зокрема Єлисаветград, в цьому відношенні (погроми) не складали винятку. Погром 1881 року в місті розорив масу єврейських родин.
Таким чином, з 70-х років XIX століття до спонукальних мотивів антисемітської політики самодержавства додається ще один, який поступово став майже визначальним: в російський визвольний рух усе енергійніше вливається єврейська революційна молодь. М. Бердяєв писав: “...вони (євреї — П. К.) складали істотний елемент революційної інтелігенції, що природно і визначалось їх пригнобленим становищем. Що євреї боролись за свободу, я вважаю їх заслугою...
1905 року Єлисаветград разом з багатьма містами смуги постійної єврейської осілості знову став ареною єврейського погрому, який цього разу закінчився кількома жертвами та жахливим зубожінням. Ось що пише В. Г. Короленко про подібні події у Полтаві, яка теж була одним з міст межі осілості. “...Деякі з губернаторів були настільки приголомшені повідомленням про конституцію (Маніфест 17 жовтня — П. К.), що не насмілились відразу опублікувати указ. Так було і в Полтаві. Публікація Маніфеста запізнилась днів на три і маси приписували це всім інтелігентним людям однаково. Для них все освічене суспільство здавалось просто царськими чиновниками, які намагались приховати милостиву царську волю. Ходили також жахливі чутки, що все це чиясь брехня, що це “жиди бажають обрати свого царя”, що губернатором у нас теж буде єврей та таке інше.
Село розбиралося ще гірше. Від нього та від міських околиць насувався, як хмара, настрій дикого і безглуздого погрому. Єврейські погроми вже спалахнули де-не-де в губернії, особливо в Кременчуці... До міських громил скрізь приєдналися навколишні села. Селяни приїздили на возах, грабувати та вивозили награбоване по селах.
Таким чином, темному народу доводилося ще роз'яснювати, що “свобода грабунку — це не та свобода, яка потрібна Росії”.
Єлисаветград, як я вважаю, небагато чим відрізнявся від Полтави. При цьому спостерігається певний зв'язок революційних подій та єврейських погромів: революційна ситуація кінця 70-х — погром 1881 року, революція 1905—1907 років— погром 1905 року. Так соціальне та економічне невдоволення мас уміло спрямовувалося в русло антисемітських виступів.
Хоча я обмежив рамки свого нарису кінцем XVIII—початком XIX століть, якщо мова зайшла про єврейські погроми, хотілося б висловити ще одну думку. Екскурс у сучасність, так би мовити.
Перебудова, на жаль, реанімувала не тільки такі слова та відповідні їм поняття, як гласність, гуманність, милосердя, плюралізм, альтернатива тощо, а й такі, як екстремізм, погром (Сумгаїт, Кишинів, Баку, Душанбе...) ,та, зокрема, єврейський погром (згадки у “Кіровоградській правді” 15 лютого, телепрограмі “Час” 21 лютого ц. р. тощо).
Чутки, вимисел ...так, але саме словосполучення “єврейський погром” уже повернено до життя (дай бог, недовговічного) і пущено в обіг. Що тут скажеш? Звідки ці чутки? Відповідь знаходимо в “Анатомії гласності” В. Цукамихіна : “ліві”, прогресисти шпигають “правих”, консерваторів і навпаки... “Ну, а хто не розрізняє, де “право-ліво”? -Тим у козли відпущення євреїв “найнадійніший засіб при сверблячці кулаків. Що ж іще можна додати до цих, цілком справедливих слів?
А втім, давайте повернемось до 80-х років минулого століття.
З початку 80-х років XIX століття політика царського уряду у відношенні до євреїв відзначається відвертим антисемітизмом. Проводилися різні обмеження та переслідування євреїв. “Тимчасовими правилами” 3 травня 1882 року євреям було заборонено поселятись “поза містами та містечками” навіть у межах смуги осілості. Євреям було заборонено купувати нерухоме майно в сільських місцевостях. Мотив було висунуто такий: крім бажання послабити економічну залежність християнського населення від єврейського, уряд оголосив, що він має на увазі поліпшити в межі осілості взаємини між євреями і християнами і відгородити єврейське населення від роздратування християн, яке вилилось в погроми 1881 року. “Тимчасові правила” відрізали від площі єврейської осілості її значну частину. Все це робилося з неабиякими хитрощами. Наприклад, адміністрація з метою вигнання євреїв почала перейменовувати містечка в поселення, збільшуючи таким чином площу сільських місцевостей, або утиналася площа міст та містечок, а їх межі встановлювалися в далеко менших розмірах, ніж були насправді. Якщо місто, збільшуючись, виходило за старі межі (які визначалися за плановими кресленнями), то відповідна його частина визнавалась за сільську місцевість і євреї з неї виселялись,
Виселяли ж євреїв звідусіль до міст риси постійної єврейської осілості, одним із яких, нагадаю, був Єлисаветград.
Таким чином, згасла було політика виселень розгорнулася у небувалих масштабах. Практика ж виселень у цьому питанні доходила до випадків, коли трагізм єврейського життя, незважаючи на весь жах дійсності, переходив у комізм. До Сенату доходили справи про виселення євреїв із будинку, який однією частиною знаходився за межами міста. Або коли Сенату доводилось давати пояснення, що особи, призвані на військову службу, мають право мешкання там, звідки їх було призвано, Були спроби визнати за порушення закону звичайну зміну квартири в сільській місцевості, якнайменше пересування там або тимчасову відсутність.
Крім того, виселення євреїв проводилось із так званої 50-верстної смуги, яку було створено “для припинення контрабандного промислу” вздовж кордонів західних губерній імперії та Бесарабії.
Виселяли ж євреїв, як уже згадувалося, до міст смуги осілості, в яких, таким чином, відбувалося швидке зростання населення. Динаміку зростання питомої ваги єврейського населення в Єлисаветграді відображує таблиця 2.
Таблиця 2.
Рік Всього населення В тому числі Іудейського віросповідання
1887 57059 чол. 15383 чол.
1897 61478 чол. 23967 чол.
1907 72545 чол. 28275 чол.
1911 75671 чол. 25518 чол.
Таким чином, на початок XX століття до 40 відсотків мешканців міста були євреями. І це не дивлячись на те, що, скажімо, лише до Сполучених Штатів Америки з Росії за два десятиліття кінця XIX—початку XX століть переселилось близько мільйона євреїв. З еміграцією пов'язане і зменшення зростання питомої ваги єврейського населення Єлисаветграда на початку XX століття.
Однією з причин еміграції єврейського населення були жахливі злидні його більшості. Одне зі свідчень: “Типова єврейська родина межі осілості мешкає в неможливих халупах, одягається в дрантя, харчується, та й то не кожного дня, найдешевшими поганими оселедцями, картоплею та хлібом, і все це в наймізернішій кількості, ледве-ледве достатній для того, щоб не вмерти з голоду; таких єврейських родин не тисячі, в сотні тисяч”.
До причин еміграції можна також віднести прагнення уряду імперії до зменшення єврейського населення в Росії. Наприклад, 1824 року було прийнято Указ, за яким іноземним євреям заборонялося переселятись до країни. У 1892 році було височайше затверджено правила, що полегшували переселення євреїв з Росії...
Однією з єврейських родин, що емігрували, була сім'я Хаммерів. Арманд Хаммер у своїх мемуарах згадує, що батьки його бабусі були вельми процвітаючими купцями з Єлисаветграда. Бабуся Вікторія поділяла ідеали революціонерів і виступала проти царату, їй загрожував арешт за політичні погляди. До речі, загроза арешту була однією з причин еміграції родини до Америки. Крім того, як пише А. Хаммер, бабуся боялась погромів. Дідусь був глибоко консервативним і захищав існуючий лад, через це вони ніколи не могли дійти спільної думки по жодному з політичних питань і енергійно дискутували на протязі всього спільного подружнього життя.
Вікторія — інтелектуалка, надзвичайно схожа на королеву Вікторію, з кремезною статурою, з гордо піднятою головою, з твердістю поглядів звичайно перемагала в політичних баталіях, які вибухали в родині. Вікторія привезла з собою до Сполучених Штатів Америки радикальні погляди та заперечення існуючого ладу, які одержала внаслідок виховання в Росії, чим підготувала грунт для соціалістичних переконань батька А. Хаммера-Джуліуса.
В Єлисаветграді з батьками Вікторії з 1875 року мешкала її дочка від першого шлюбу (тітка А. Хаммера) Анюта, яка пізніше, напевне, у нашому місті, вийшла заміж за вельми заможного підприємця на ім'я Олександр Гомберг, який мешкав у Одесі та Парижі і стояв на чолі агентства Форда на півдні Росії.
У зв'язку з потребами капіталізму, який бурхливо розвивався в Росії, з 70-х років минулого століття почала надзвичайно швидко зростати шкільна мережа міста. За цей час у Єлисаветграді було відкрито 10 народних училищ. У 90-ті роки було відкрито Друге єврейське державне училище. На 1899 рік у першому державному єврейському училищі навчалось 114 учнів, в другому — 109, в Талмуд-торі — 129.
Єврейське товариство сприяння розповсюдженню початкової та професійної освіти серед жіночого єврейського населення давало початкову освіту і навчало ремеслу дівчаток із найбідніших верств єврейського населення міста.
На початок XX століття в місті існувало близько 20 учбових закладів (без приватних), серед яких відкриті на цей час професійна єврейська жіноча школа та єврейське жіноче училище.
З 60-х років XIX століття набула свого розвитку єврейська благодійність. Заможними особами з благодійною метою в розпорядження міського управління заповідалися та жертвувались капітали. Гроші вносилися довічним вкладом в банк з тим, щоб проценти з них щорічно видавались або на користь єврейських училищ чи громадської Талмуд-тори, або на користь найбідніших громадян міста іудейського віросповідання, або ж на користь єврейської міської богадільні для утримання її мешканців. До речі, у 80-тІ роки в Єлисаветграді було відкрито нову єврейську богадільню з лікарнею при ній.
З благодійних товариств початку XX століття потрібно відзначити “Общество пособия бедным євреям”, при якому була їдальня, де переважно безкоштовно видавались обіди (платний обід коштував 5 копійок) та каса позичок, де позички видавалися бідним євреям в розмірі від 25 до 100 карбованців на пільгових умовах.
У місті працювала безплатна бібліотека, бюджет якої складали одночасні та щомісячні внески. На 1912 рік її книжковий фонд складав 2386 книг, абонентів було 254 чоловіка.
На початку XIX століття в Єлисаветграді жив і працював відомий єврейський поет Л. Квітко.
2 грудня 1908 року через єлисаветградську газету “Голос юга” відомий письменник Шолом-Алейхем висловив подяку громадянам міста, які надали йому, хворому, допомогу в розмірі 70 карбованців 65 копійок.
Місто продовжує впорядковуватись. 1869 року в Єлисаветграді відкрито телеграф, в 1834 році — поштову контору, 1892 року збудовано телефонну станцію, в 1893 році — водогін, 1908 року — міську електростанцію, Єлисаветград — третє місто Росії, де було запроваджено трамвайне сполучення (13 липня 1897 року). І чи не тоді пішла гуляти по місту жартівлива єврейська пісенька:
Идет дочка тетки Сурки
И несет с собой две курки,
Тоже хочет ехать на трамвай,
Ой, вей!
Комічне в житті стоїть поряд із трагічним, тому зазначу, що першими жертвами єлисаветградського трамвая стали євреї, як стало відомо з поліцейського звіту: Бася Юдковна Двойрін (14 серпня 1897 року), Гіта Дувідовна Сайдановська (13 квітня 1898 року), Шая Хаймов Литовський (5 вересня .1899 року), Аврум Янкелев Штутман (30 червня 1900 року),. Семен Федорович Варган (14 серпня 1903 року)...
У Єлисаветграді початку XX століття існувала єврейська громадська лазня з купальнями, громадський нічліжний притулок, два єврейських кладовища, 13 синагог та молитовних будинків. З синагог найбільш великими були Хоральна синагога (тепер Будинок культури та техніки ім. М. І. Калініна заводу “Гідросила”, та Бес-Гамедріш (не збереглась, була розташована на розі нинішніх вулиць Тімірязєва і Компанійця. Перебудована, на її фундаменті стоїть спортзал “Гідросили”).
Найзаможнішими підприємцями-євреями в Єлисаветграді на початку XX століття були власники машинобудівних та чавуноливарних заводів Бродський, Гомберг, Цейтлін, Шкловський. У місті були цегельний завод, парова фабрика, млини та торговельні заклади Я. Когона, пивоварний завод Зельцера, миловарний завод Бліндера, гільзова фабрика зі складом Рабіновича, чинбарні (шкіряні) заводи Га(й)зельмана, Гольденберга, Гольтреєра, Гофмана, Гауптмана, Залпштейна, Утельсона, Крейчмана, Межеровича, Цукермана...; швидкодрукарня Гольденберга; млини Лахмана, Клаз і Еренштейна, Гіршберга і Рабіновича, Сейдера, Клігермана...; маслобойні Лахмана, Рабіновича, Кучера...; хлібопекарні Рубінштейна, Янкелевича, Лейбмана, Меєровича...; торговельні заклади Лохмана, Заславського і Гіршберга, Альпін і Рабіновича, Державця і Вархівера, Монзона, Левінсона, Фрінделя, Шрейтеля, Шпігельмахера, Шлейхера, Гройсмана та багатьох інших; аптеки Конторовича, Розенфельда, Ріхтера, Бухгалтера, Гуровича; приватні лікарні Вайсенберга, Гольденберга, Мейтуса та ін.
Не всі євреї йшли до суто єврейських громадсько-політичних формувань, багато їх були членами російських революційних партій. Членами Єлисаветградського осередку Російської; соціал-демократичної робітничої партії у 90-х роках минулого століття були К. Дергольц, А Бройлан, Д. Лехман.
Уродженцями Єлисаветграда були діячі Радянської держави, комуністичної партії та міжнародного революційного руху Г. Є. Зінов'єв та І. І. Ходоровський.
У різний час у місті жили та працювали професійні революціонери Л. Троцький, Г. Мельничанський, Р. Землячка, Є. Бош, В. Володарський.

П. КИЗИМЕНКО, старший науковий співробітник
Кіровоградського краєзнавчого музею.

Попередня

Зміст

Наступна

Uahistory.kiev.ua