УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА Х-ХІV СТОЛІТЬ

19. Святослав (964–972)

Наступником Ольги був її син, Святослав, одна з найцікавіших постатей давньої доби історії України. М. Грушевський, який називав його «запорожцем на престолі», почасти мав рацію: Святослав був мужній, войовничий князь, з лицарською вдачею. Але в той же час він глибоко включився в міжнародні відносини і відіграв у них величезну ролю. Він воював протягом усього свого правління, і походи його охоплювали грандіозну територію: ім'я його гриміло по всій Східній Европі та Західній Азії. Його знали письменники Візантії та арабського світу. Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу, де розгромив в'ятичів, камських болгар у 964 році і перейшов до Хозарського каганату; в 965 році він знищив його, і хозари розбіглися хто куди. Він зруйнував міста – Саркел, Ітіль, Семендер. Після того пішов на Кавказ, розбив ясів (колишніх аланів, осетинів) і касогів (черкесів). Людність тікала, коли наближалося руське військо, але Святослав уживав всіх заходів, щоб поновити життя та порядок в завойованих краях. Однак, скористатися з своїх східніх походів він не встиг: його втягнуто в справи Візантії та Балканського півострова. Візантія вела боротьбу з новим Болгарським царством, яке в ІХ-Х ст. значно зросло; межі Болгарії доходили до Константинополя, і Візантія примушена була платити їй данину. Але в половині Х ст. Болгарія стала підупадати і поділилася на дві частини – східню та західню.

Візантійський цісар Нікифор Фока вирішив скористатися з її ослаблення і втягнув у боротьбу Святослава, обіцяючи йому за допомогу багато золота й спокушаючи можливістю заволодіти тією країною.

З великим військом – до 60 000 вояків – Святослав напав на Болгарію, здобув Дорістол (Силістрія), ще 80 міст, і вирішив перенесги свою столицю до Переяславця. Там, казав він, «вся благая сходяться: від греків – золото, паволоки, вина, овочі, з Чехів і Угрів – срібло та коні, з України – хутра, мед, віск і раби».

Болгари пішли на порозуміння зі Святославом. Тоді Візантія напустила на Україну печенігів, які обложили Київ, де була Ольга з онуками. Лише завдяки випадкові, вона уникнула полону. Святослав примушений був покинути Болгарію й рятувати столицю. Розбивши печенігів, він вернувся до Болгарії.

У спілці з болгарами та уграми Святослав пробував був вигнати греків з Европи і загрожував самому Царгородові, але новий цісар Іван Цимісхій, зібравши великі сили, примусив Святослава до капітуляції, і в 972 році знову укладено договір з Візантією. Святослав вирушив на Русь, сподіваючись повторити похід з новим військом, але по дорозі, біля Дніпрових порогів, його забили печеніги.

Святослав був політичним діячем, який брав участь у великих подіях на Сході Европи. Однак, у справах України він грав скорше негативну ролю, і мали рацію бояри, які закидали йому, що, шукаючи чужих земель, він нехтував своїми.

Знищення Хозарського каганату принесло Русі тільки шкоду, бо вона сама неспроможна була боротися проти кочовиків, які протягом чотирьох століть панували в степах. Балканська політика Святослава також не дала Русі. В цьому періоді можна констатувати важливий факт: зміцнення поганської реакції серед княжої дружини. Літопис оповідає, що Святослав відмовився охриститися, покликаючись на вороже ставлення дружини до християнства: вона глузуватиме з князя-християнина. Проте, серед його дружинників було багато християн.

Ярополк (972–979)

Бувши останній раз в Києві, Святослав поділив свою державу між трьома синами: Ярополкові дав Київ, Олегові – Овруч, а Володимирові, синові Малуші, Новгород. Вони всі були молоді, і він призначив до них воєвод: Ярополкові – Свенельда, а Володимирові – дядька його, Добриню.

Літопис оповідає, що під час ловів син Свенельда, Лют, загнався на володіння деревлян, і там убив його Олег. Наслідком цього, намовлений Свенельдом, Ярополк пішов на Олега, і той загинув. Володимир утік до Скандинавії збирати військо, а Ярополк тим часом об'єднав у своїх руках всю державу. Однак, тривало це недовго: 980 року Володимир привів варягів, заволодів Новгородом та Києівом, і Ярополк був підступно забитий. Володимир об'єднав у своїх руках всю державу.

Коротке правління Ярополка було дуже важливе зв'язками із Західньою Европою. 973 року його посли з великими дарами були на соймі в Кведлінбурзі, де перебував Оттон І. Ближче мета посольства й наслідки його невідомі. 979 року до Києва прибуло посольство з Риму, від папи Бенедікта VII. Треба гадати, що воно не мало наслідків, бо почалася війна Ярополка з Володимиром, але самий факт приїзду посольства надзвичайно важливий: це було перше посольство на Русь з Риму.

Усі ці факти дають підстави припускати, що Ярополк, старший з онуків Ольги, який найбільше перебував під її впливом, був християнином, Можливо, цьому сприяла його дружина, грекиня, колишня черниця, яку Святослав привіз йому «красоти ради лица ея». О. Єфименко, не зазначаючи джерела, писала, що Ярополка охристив якийсь католицький місіонер.

Доба, яку розглядали ми вище і яка закінчилась об'єднанням усієї держави в руках єдиновладця Володимира, надзвичайно важлива. З великою швидкістю в різних напрямках відбувався процес об'єднання розпорошених племен східніх слов'ян в політичну цілість під проводом України-Руси. В цьому процесі можна намітити два головні осередки: північний з Новгородом, який об'єднав північні слов'янські та фінські племена, і південний з Києвом, який об'єднав українські племена. Обидва вони довгий час були незалежні один від одного. Лише за Ігоря починається залежність Новгорода від Києва, коли він призначає до Новгорода Святослава, а за Святослава новгородці просять собі князем Володимира. Ярополк знову об'єднує Київ з Новгородом.

Ще до Святослава зникає більшість окремих «ясних князів», які виступали в договорах Олега та Ігоря. Залишається кілька – як Рогволод Полоцький, пізніше – Ходота В'ятицький, варязького та місцевого походження.

Змінюється характер князівської влади: воєначальники, ватажки найманих дружин стають володарями, які перебирають всю повноту влади. Поволі втрачають своє значення віча, бо сильні князі вже не потребують погодження з ними, і в разі потреби радяться зі старшими дружинниками. Також змінюється характер дружини: варягів, чужий елемент, усувають або виступають поряд з ними місцеві люди, бояри, землевласники. Історія зберегла кілька імен у договорі Ігоря в особах, мабуть, Свенельда, Малка, Добрині, Блуда, Претича, – число яких зростає. На прикладі Свенельда бачимо, що вони мали свої дружини, які жили іноді багатше за дружину князя. Можливо, оцим «ясним князям» з договорів Олега та Ігоря і «боярам під рукою князя» – договору 972 Святослава належали ті розмірне невеликі «гради»-городища, яких було дуже багато. Б. Рибаков нараховує в Х-ХІІ ст. 9 городищ біля Путивля, 6 – біля Рильська, 5 – біля Ромна тощо.

Уривчасті відомості з чужинецьких джерел, а також літописів, фолкльор і археологічні матеріяли дають можливість уявити культурний стан України-Руси ІХ-Х ст.

При археологічних розкопах виявлено недалеко Десятинної церкви в Києві рештки двоповерхового мурованого палацу часів Ігоря та Ольги. В румовищах збереглися уламки мармурових баз та каштелій з яшми, ширефу, рештки підлоги з кольорового мармуру, куски скла, фресок, мозаїк, позолоти. З такого палацу Ольга, за словами літопису, дивилася, як несли деревлянських послів у човнах.

Безперечно, такий палац не був єдиним. Серединою Х ст. датується багатий скарб чернігівських могил: чорна могила з її славетними турячими рогами. На срібному окутті одного рога по-мистецьки зображено рослинний орнамент, тотожній з орнаментом меча, знайденого в Києві. На другому окутті вміщено складну композицію: боротьбу Кощія з Грифонами; цей сюжет згадується в билині про Ставра Годиновича. Б. Рибаков зазначає, що цей сюжет перейшов до герба Чернігова. Обидва окуття прикрашені черню високої мистецької вартости. Хоч у їх виконанні вичувається вплив Сходу, арабського та грецького мистецтва, виготовлено їх на Україні, на що вказує матеріял і їх зв'язок з місцевим фолкльором. Чеський археолог Схраніл відзначає вплив ювелірних виробів Чорної могили на речі, знайдені в Чехії: в могилах Х-ХІІ ст. у Желеніцах – в бронзових ґудзиках, у могилах в Ресевіцах, Мельнику, Жаложе, Перемосте, на Моравії. Ще більше аналогії з речами поховань, що їх знайшов археолог І. Червінко у Моравії.

В цих речах, – писав він, – відбився стиль, невідомий у Західній Европі, але відомий на Русі. В ризниці Собору св. Марка, в Італії, переховується чудової роботи тарілка, яку Ольга подарувала Константинові Порфірородному.

Висоті матеріяльної культури відповідає й духовна. Вже згадувалося, як св. Кирило і Методій знайшли в Криму Святе Письмо, «руськими письменами писане». Це – перша вістка про українські письмена. Чернець Храбр згадував, що слов'яни (українці) писали «резами». Договір Олега з греками був написаний «Івановим письмом». Акад. Н. Нікольський вказував, що в «місійній праці свв. Кирила й Методія треба шукати . . . початків письменства на Русі-Україні».

Культура не обмежувалася вмінням писати: в ІХ-Х ст. в Україні-Русі була вже літературна мова. Договори Олега свідчать, що слов'янська мова не була нижчою за грецьку, бо в перекладах виразно висловлено поняття міжнароднього та цивільного права. В договорі 907 року згадується «руський закон», заповіти, грамоти, що їх князі мусіли давати керманичам кораблів.

З історії Аскольда, з договору Ігоря бачимо, як ширилось християнство в Україні. Дуже цікаві київські глаголицькі листки, що їх знайшов Срезневський. На сімох аркушах написано глаголицею – письмом, винахід якого приписують св. Кирилові – латинського обряду літургікон. Це свідчить про вживання глаголицького письма та про існування латинської літургії.

Таким чином усе говорить за високу культуру України дохристиянської доби. Проф. П. Курінний висловив цікаву гіпотезу про існування у Вишгороді, під Києвом, старішого за Київ культурного осередку, в якому був монастир, де підготовляли слов'янських священиків, «Освіта й наука абсолютною новиною на Русі не були. Коли існували перед Володимиром значні християнські громади на Русі, мусіли бути зав'язки книжности і школи», – писав М. Грушевський.

Попередня - Головна - Наступна