УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА Х-ХІV СТОЛІТЬ

24. Досягнення Ярослава Мудрого

Безперечним фактом с спроба Ярослава розірвати з візантійським патріархатом. У 1051 році з його наказу зібралися в Києві єпископи і настановили митрополитом «Іларіона русина», священика церкви Спаса на Берестові, в улюбленому селі Володимира Літопис так характеризує Іларіона: «муж благ, і книжник і постник». Обрання Іларіона ясно показало, що могутня держава повинна мати свою незалежну національну Церкву. Перший українець-митрополит був дійсно визначною особою, високоосвіченим ерудитом, блискучим промовцем і глибоким патріотом. Його «Слово о законі й благодаті», виголошене в Десятинній церкві, видатний твір, рівного якому не було в тогочасній грецькій Церкві. За Ярослава можна вже сказати про організацію Церкви. Наприкінці правління Володимира було п'ять єпископій: у Києві, Чернігові, Білгороді, Володимирі-Волинському та поза Україною – в Новгороді. За Ярослава засновано шосту – в Юр'єві, над Россю. Християнство за Ярослава значно поглиблюється.

В Києві з'являються манастирі св. Юрія та св. Ірини. Недалеко села Берестова, на горі над Дніпром, у печері оселилися перші пустинножителі, священик Іларіон, згодом митрополит, до якого пристав Антоній, що був пострижений на Афоні і приніс в Україну ідеал чернецтва. До них стали приходити інші, що шукали самоти, і він постригав їх. Коли зібралося 12 чоловіка, Антоній пішов від них, настановивши ігуменом Варлаама. Князь Ізяслав подарував їм всю гору, і там заснували вони Печорський манастир. Біля Володимира-Волинського засновано манастир на передмісті Володимира, на Зимні – Святогірський. Були й інші манастирі. Монастирі, зокрема Києво-Печерський, стають осередками культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, співів, – а тоді вже існував нотний спів, так звані «крюки»; навчали малювання, мозаїчної справи.

Великим і складним завданням було постачання книжок, насамперед – для церков. У манастирях їх переписували, оздоблювали мініятюрами, перекладали з грецької мови. Школи були не лише при манаотирях, але також при більших церквах. Літопис оповідає, що в Новгороді Ярослав зібрав до школи 300 дітей. Треба гадати, що в Києві було їх не менше. При церкві св. Софії працювали фахівці, які перекладали та переписували книжки. Літописець згадує, що Ярослав «многи книги писав, положьі в церкви св. Софии», – себто зібрав першу в Україні бібліотеку. Вище згадувалося, що вже за Олега та за Ігоря були освічені люди, посли цих князів, які могли стати супроти учених Візантії з багатовіковою культурою і протиставити грецьким законам закони руські. Ці люди творили оточення Ольги і сприяли заходам Володимира у справі християнізації Русі та ширення християнської моралі.

За часів державного будівництва Ярослава висококультурні люди допомагали йому в його праці – чи то в школах, чи в створенні бібліотеки, в перекладах та переписуванні книжок, в розвитку мистецтва. З них вийшли літописці – славетні Никон, Нестор та інші; вони дали плеяду ченців Києво-Печерського манастиря, зокрема неперевершеного ерудита, стиліста і філософа – митрополита Іларіона, автора «Слова о законі і благодаті», блискучого панегірика не лише Володимирові та Ярославові, але й своєму народові. Про свою авдиторію Іларіон казав, що то були люди «преизлиха наситивпіиеся премудрости книжної». Щоб так глибоко, як він, розуміти історичний процес, так досконало знати античну філософію, треба було мати надзвичайно високу культуру. Іларіон не мав рівних, але він мав оточення учених і письменників, хоч і не такого високого таланту. Представниками їх були літописці. За Ярослава було укладено перший літописний звід і почали розвиватися красне письменство, переклади та оригінальна література. В тих часах з'являються вже цілі роди, династії інтелектуальної еліти. Такий рід бачимо в нащадках воєводи Свенельда: син його – Малк-Мстиша, внук – Добриня, правнук – посадник Новгороду, Константин; його син – посадник Остромир, для якого переписано євангелію; син Остромира – воєвода Вишата, і син його – Ян уже діяч часів синів Ярослава. Сім поколінь! Наявність висококультурних людей, що їх зібрав навколо себе Ярослав, дала право М. Грушевському писати про першу «Академію Наук» часів Ярослава. Вияв їх колективної праці почувається в усьому тому, що літопис приписує самому Ярославові, наприклад, в укладанні «Руської Правди» – першої збірки законів, що збереглася в літопису і , як діюче право, поширена була всюди там, куди сягала Ярославова влада. Те, що дійшло до нас – це лише уривки приватного характеру, але й вони свідчать про кодифікаційну працю. Зберігається традиція Церковного уставу Ярослава, присвяченого церковному судові, головно в справах моралі та подружніх відносин. Те, що збереглося під цією назвою, належить до XV ст., але, можливо, основа йде таки від Ярослава.

Ярослав приєднав до Києва величезну площу землі, у кілька разів більшу, ніж мало місто Володимира, і оточив її валом. Археологічні досліди виявили ґрандіозність цієї будови. Всі вали Х-ХІ ст. складалися з великих «кліток», з дерев'яних колод, засипаних глиною, розміром 3Х3 кв. метри. Основою вала були 6 таких кліток, себто вал мав 18 метрів ширини і коло 7 м. висоти, або й більше. На ньому був дерев'яний частокіл (шпичастий паркан). Київський вал мав чотири в'їздові брами: Лядську (згодом Львівську), Жидівську Угорську. Головна південна брама звалася Золотою і мала два поверхи з церквою Благовіщення на другому поверсі, завершеною позолоченою банею. У цій частині міста, де Ярослав у 1036 р. переміг печенігів, стояла церква св. Софії – Премудрости Божої, що являла собою видатний твір мистецтва. Дорогоцінні мозаїки, фрескі, мармур, шифер оздоблювали її стіни й дали право митрополитові Іларіонові сказати в «Слові о законі»: «вона дивна й славна всім округлим странам, якоже не обрящеться ина во всем полунощи земленим од востока до запада». Недалеко церкви св. Софії стояли храми, присвячені патронам князя й княгині: св. Георгія (Юрія) та Ірині, від яких залишилися гільки фундаменти та уламки фресок. Недалеко від собору св. Софії стояв палац митрополита, а далі – палаци. Вони були кількаповерхові і також оздоблені мозаїками та фресками.

У Ярославовім палаці була велика «тронна заля», або грідниця, де він , приймав послів та влаштовував учти. На другому поверсі були просторі «сіни» – балькон чи ґалерія. В цій же частиш міста знаходи якись двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба. Попід горою, на Подолі, розташувалось торговельно-промислове місто, де жили ремісники, купецтво, була пристань, де причалювали торговельні судна. Були на Подолі ринки. Тітмар Мерзебурський нарахував 8 ринків зі слів німецького вояки, що був у Києві в 1018 році. Там, на «торжищі», збиралося віче, там бився живчик багатого міста. Ярославова доба характеризується надзвичайним піднесенням мистецтва. Храм св. Софії був справжнім музеєм, що міг би бути поставлений в ряду найвизначніших мистецьких пам'яток Европи XI ст. Впливи візантійського, вірменського і романського мистецтва Західньої Европи з'єдналися тут в одне нове, неповторне, що творив український народ і що й досі дивує своєю красою. Св. Софія не була єдиним такого роду твором: залишилися рештки інших київських церков, недобудований храм Спаса в Чернігові, знаємо про храми в Переяславі та інших містах.

20-го лютого 1054 року Ярослав помер, залишивши заповіт у якому поділив поміж дітьми всю державу: трьом старшим дав він більші частини, двом молодшим – менші. Ізяслав одержав Київ, Деревську землю, Новгород та ТуровоПинську волость і, очевидно, разом з Новгородом Псков; Святослав – Чернігів з більшою частиною Сіверщини, землі радимичів та в'ятичів і Тьмуторокань. Південна частина Сіверщини з Переяславом і, крім того, Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя припали Всеволодові. Молодіш сини одержали: Ігор – Волинь, Вячеслав – Смоленськ. Внук Ярослава, син старшого Ярославового сина Володимира, Ростислав, можливо, одержав Червенські городи і Галичину; принаймні його сини володіли там пізніше. Полоцьком володів внук Ізяслава — Всеслав, і Полоцьке князівство жило своїм окремим, сепаратним життям.

Розподіляючи землі, Ярослав заповідав, щоб сини жили дружно й шанували старшого сина «в отця місце», встановлюючи таким чином моральний пріоритет старшого брата. Це було фатальне рішення. Коли попередні князі ділили між синами землю, завжди знаходився один, який знову об'єднував державу. Серед Ярославових синів не знайшлося такого, та й ніхто з них не відзначався державницьким хистом. Найвидатнішим був другий брат — Святослав. Взагалі цей поділ підривав ідею сдности, а ідеальна влада сеньйора не мала потрібної екзекутиви, щоб затримати цілість держави. Ярослав не передбачав, як далі наслідуватимуть землі його сини та онуки, і обмежився порадами морального характеру. В основу всієї державної системи покладено династичний зв'язок, бо державна ідея тоді була ще надто слаба. Сеньйорат був загальновизнаною державною інституцією середньовічного політичного права Угорщини, Польщі, Чехії. Додержування його ставило питання про категорію так званих «ізгоїв» деклясованих княжат, батьки яких померли, не досягнувши права на великокнязівський престол. Як побачимо, в такому становищі опинився в момент смерти Ярослава його онук, син померлого новгородського князя Володимира.

Попередня - Головна - Наступна